ГЛАВНАЯ / МОДА / ИНТЕРВЬЮ

Оксана Караванська. Я прагну відчувати українку!!!

09.09.2009

Оксана КараванськаФАКТИ: Після закінчення Львівської академії мистецтв Оксана недовго працювала «на когось».

У 1996 році на конкурсі Alta-Moda в Києві її колекцію відзначив П'єр Карден, що стало вирішальним моментом у біографії дизайнера.

В 1998 році вона заснувала компанію «Оксана Караванська». Державні органи не хотіли реєструвати фірму, що мала дивну, як на той час, назву, але Оксана довела, що фірма, яка носить ім'я дизайнера, - це світова практика, тож має право на життя і в Україні.

Оксано, Ви почали шити ще в кінці 80‑х років уже минулого століття. Тоді професія модельєр була непопулярною, а швачка - тим більше. Як поставились до цього Ваші батьки?

Погано поставились. Батько-математик шалено не хотів, аби я була, за його словами, «дипломованою швачкою». У моєї вчительки з математики взагалі була істерика: «Ти губиш свій розум, ти ж математик!» Але зі мною нічого не можна було вдіяти, я вперлася і все.

Хтось допомагав Вам на початку?

Я починала самостійно. Дуже боюся вголос говорити слово «пощастило», але моменти фарту в моєму житті були. Я часто потрапляла в потрібні місця, знайомилася з потрібними людьми, які мені допомагали, важко повірити, абсолютно безкорисливо.

Ось приклад. Після закінчення Академії мистецтв мене розподілили в Кіровоград. Я на той момент уже створила в інституті Театр моди, про нас навіть написала «Комсомольська правда», що в Радянському Союзі було величезним досягненням. У газеті було надруковане моє фото з підписом «Майбутній дизайнер». Це був, здається, 1987 чи 1988 рік.

Отож, в Кіровограді працювати я категорично не хотіла і, не довго думаючи, поїхала в Київ на прийом до міністра. Мені сказали, що його немає, а я сіла в приймальні і жду. Я чудово розуміла, що міністр у кабінеті, і в нього немає виходу, як ввечері пройти повз мене. Нарешті він вийшов, питає: «Ну, ладно, девушка, я видел Вас в 9 утра, что Вы хотите?» Я йому вивалюю на стіл усі газетні замітки про себе і кажу: «Ну не підніму я моду в Кіровограді». «А Львів вас влаштовує?», - запитує він. «Та нема питань».

За півтора місяця мені приходить офіційний лист із відкріпленням з Кіровограду і з направленням у Львівський Будинок моди, в експериментальний цех.
Звичайно, ніхто в історію з міністром не повірив. Говорили, що батько зробив. А він усе життя працював в Академії наук і жодного стосунку до моди не мав.

Звідки у Вас таке, перепрошую, здорове нахабство?Оксана Караванська

Та ще з 20 років! (Сміється). Насправді, не зациклююсь на чомусь. Ніколи не кажу: «Ставлю собі за мету оце!» Коли ставиш мету, то, не досягнувши її, сам собі даєш ляпаса.

А так, подумаєш, ну поїду до міністра, він же не вб'є мене - не вийде, то не вийде. А тут раптом і вийшло.

Друга подібна феноменальна історія в моєму житті була, коли в мене вже був свій Театр моди у Львові. Півроку пропрацювавши на державній роботі, я зібрала дуже красивих модельок, з якими їздила в Польщу та в колишню Югославію.

У Варшаві мій одяг мав успіх, там загребли всю мою колекцію і зразу виплатили мені десь 300 доларів - шалені гроші порівняно з 14‑доларовою (у перерахунку) місячною зарплатнею мами-математика. Я накупила тканин, 2 швейні машинки, позичила ще трохи у батька. Залишилось знайти лише приміщення для відкриття власної крамниці.

Тож я офіційно записалась на прийом до директора львівської держконтори «Промтовари» і кажу йому: «Може, Ви нам позичите магазин?» (поняття «оренда» тоді ще не існувало). Він вислухав мою історію і запитує: «Візьмете мене державним засновником?» (Нагадаю, що у 1989‑му без державного засновника фірму відкривати ще не дозволяли).

Я собі думаю: «Мабуть, 50% захоче...» А він: «Як Ви вважаєте, 1% - це не забагато?» Після цього майбутній відомий адвокат, а тоді ще початківець Сергій Власенко швиденько написав нам статут, і я отримала півмагазину на вулиці Галицькій у Львові, яка практично впирається в площу Ринок. Про краще місце годі було й мріяти!

Оце так везіння! І все ж дивує, що радянська дівчина так прагнула створити власну справу і заробляти гроші. Тоді дівчата хіба про гроші думали? Більше про вдале заміжжя.

Ну, з хлопцями у мене було все нормально. Але я дуже хотіла бути незалежною і від батьків, і від хлопців, з якими зустрічалась.
Финансова залежність була для мене тортурами. Це було питання власної честі й амбіцій - мати власні гроші, принаймні, на панчохи.
Тож мої перші гроші я заробляла ще в студентські роки, шиючи брюки для друзів‑ватерполістів.

Потім я взялася шити весільні сукні і здавати їх напрокат. Подібних салонів тоді у Львові не існувало, і весільні сукні були величезним дефіцитом. Я скуповувала потрібні тканини, які щасливцям присилали в посилках родичі з Америки, і шила з них весільне вбрання. Пригадую, для однієї сукні я просто випорола із татових спортивних штанів блискавку (це теж був шалений дефіцит), а вона на останній примірці розійшлася. Довелося мені всю ніч пришивати до сукні ґудзики з татових сорочок, які обтягнула зверху тканиною.
Оксана КараванськаФАКТИ: Оксана - одна з найпродуктивніших українських дизайнерів. Вона робить від чотирьох до восьми колекцій на рік, є постійним учасником українських тижнів моди, має бутіки та ательє у Львові, Києві, Одесі. Щороку Оксана привертає увагу до своєї торгової марки, втілюючи в життя нові цікаві задуми. Вона шиє не тільки одяг, але й оригінальні сумки. Першою в Україні Оксана створила свою дитячу лінію, першою серед українських дизайнерів випустила свій парфум. А нещодавно - розпочала пошиття чоловічого одягу від Караванської.

А Ваші математичні сімейні корені допомагають Вам в моделюванні одягу?

В Академії в мене був цікавий викладач, який навчався ще у Відні та Парижі, але учив нас за всіма тими ГОСТами і нормами, затвердженими для «среднестатистической советской женщины». Дав він завдання сконструювати за ГОСТом брюки. Через 15 хвилин я вже все зробила. Він не повірив:
- Як це так швидко? У вас що калькулятор був? - питає.
- Та ні, сама порахувала, - відповідаю.

Насправді, жодну фігуру не можна вирахувати математично, бо всі ми різні. Той же викладач на виробничій практиці говорив: «А тепер забудьте усе, чому я вас навчив. Ви маєте око, маєте мистецьку освіту. Вчили 5 років рисунок, малювали оголену натуру. Дивлячись на людину і усвідомлюючи її пропор­ції, намалюйте її конструкцію. Якщо у вас буде похибка щодо математичної формули - не хвилюйтесь. На цій людині одяг буде сидіти ідеально.»

А чому всі дизайнери створюють одяг лише маленьких розмірів? До 44 жіночого? Що це за дискримінація повних жінок?

Знаєте, в мене є одна клієнтка десь 48-50 розміру, яка, заходячи у магазин, вже на порозі питає: «Девочки, у вас есть мой размер? Нет? Спасибо, до свиданья». І не псує собі нерви розгляданням одягу маленьких розмірів.

Це, насправді, проблема. І не тільки українських дизайнерів, а й світових. Пояснюю чому.
Увесь одяг - це масове виробництво. Ти робиш якусь стандартну базову конструкцію, яку потім збільшують до певного розміру. До 48 розміру це можна зробити безболісно. Для більших розмірів одяг треба підлаштовувати під конкретну людину, бо в однієї ширші стегна, в іншої плечі чи бюст.

Тому це дуже невдячна справа - шити на нетипові фігури. Також не кожна модель одягу 42 розміру без змістовної корекції підійде жінці з 52‑им.
Та в Одесі ми зіткнулись із тим, що найпопулярнішим розміром там є 52. Ми витратили багато часу, щоб внести корекції в одяг і зробити лінію для пов­неньких фігур. І ми будемо робити це надалі.

Який статок повинна мати жінка, щоб одягатися у Вас?

Поняття статку щодо української жінки не спрацьовує. Якщо вона захоче щось вдягнути, вона знайде гроші. Не поїсть у ресторані чи просто не поїсть, і купить. Так само, як і наші чоловіки, - якщо хочуть купити престижне авто, то купують його, незалежно від статку.

Чи будете Ви просувати свій одяг за кордоном?Оксана Караванська

Кілька років тому мені пропонували працювати в Парижі, але за умови, що я буду там жити, щоб відчувати потреби француженки.

Але я прагну відчувати українку і вважаю, що мій одяг при цьому абсолютно європейський.

Чому б не розкрутити свою торгову марку в Україні так, щоб нею зацікавились європейські баєри і представляли мене в мультибрендових бутіках?!

Знаю, що Ви ніколи не розказуєте про свою нову колекцію до показу на подіумі. Тож запитаю хоча б про загальні модні тенденції цього сезону.

Він дуже далеко від попереднього сезону не втік, радикальних змін не відбулося.

Тканини стали м'якшими, форми більшими, об'ємнішими, з купою драпірувань, складок, цікавих конструкцій. З'явилася клітинка і в чоловічому, і в жіночому одязі. Фаворит - сірий колір.

У моді знову трикотаж. Повертаються хутра. Практично щезають ці величезні сваровські. Дуже спокійний декор, хоча однозначно будуть присутніми паєтки, які нагадують форму кольчуги. Тільки тьмяніші або кольору металік. Так що одяг стає схожим на лицарські обладунки, перегукуючись із Середньовіччям.
Оксана КараванськаФАКТИ: Оксана Караванська успішна не тільки в бізнесі. Вона - дружина і мама двох дітей: тринадцятирічного сина та дворічної доньки. Живе у власному старовинному будинку в центрі Львова. Дизайн помешкання розробила сама. Любить подорожувати, кататися на лижах та витрачати гроші на гарні речі. Її особистий стиль одягу - casual, джинси від Армані та кофтинка від... Оксани Караванської.

Історично склалося, що успішні модельєри в світі - це чоловіки. А в Україні досить багато жінок. Чим Ви це пояснюєте?

Мода - це передусім бізнес. Мужчини ж від природи мають більше здібностей до підприємництва. В Україні, на мою думку, жінки-дизайнери успішні, бо мають чоловіків‑бізнесменів, які їх фінансово підтримують.

А Ви, виходить, виняток? Ви ж фінансово назалежна жінка?
Ну, я роблю вигляд (Сміється). Насправді, я залежна. Коли в мене було приватне ательє, я була незалежною. Сьогодні в мене 4 бутіки, двічі на рік я беру участь у показах в Україні та влаштовую покази за кордоном, на що потрібні величезні гроші. Тож бути незалежною уже неможливо.

І хто ж Ваш інвестор?

Це мій чоловік Богдан. У нього свій бізнес, який дає йому змогу допомагати мені. Спочатку він вважав це своїм хобі, але тепер це - спільний бізнес, і ми готуємо контракт, в якому будуть розписані наші ділові стосунки.

Це не впливає на почуття?

Деколи впливає, сваримося ми скажено. Але у нас сім'я така італійська, що сваримося ми і без того. Потім одразу миримося.

Чому Ви не переїжджаєте до Києва?

Цікаве питання. Батько в мене - галичанин, але мама - киянка, тому я, можна сказати, тут не чужа. Разом із тим мені психологічно непросто було завойовувати Київ, значно легше їхати на покази до Варшави. Чому? Не сподобаєшся там - ну і хай. А Київ - це ж столиця твоєї країни, якщо ти тут пролетиш - це справді поразка. А я дуже не люблю поразок.

На моїх перших сезонах моди у Києві в очікуванні дефіле я замовила в ресторанчику коньяку, бо аж трусилася від хвилювання. Офіціантка мені раз принесла, другий, третій, я вже не рахувала. Нарешті вона каже: «Девушка, а чего Вы сразу бутылку коньяка не заказали?»
Зараз я в Києві почуваюся прекрасно, буваю тут дуже часто, але спати все одно лечу до Львова.

Бувають моменти, коли Ви себе не любите?

Не люблю, коли я гладшаю. Я так багато працюю з модельками, що тоді відчуваю себе ущербною на їхньому фоні.

А мама Ви яка?

Ой, погана. Я дуже люблю своїх дітей, та деколи ловлю себе на тому, що рутинну роботу мені виконувати важко. Мені хочеться в дитину щось вкладати: емоції, розмови. А поза тим дитина має своєчасно їсти, спати тощо. Я - емоційна мама, але неорганізована. Хоча жорстка в плані того, що для дітей шкідливо. Старший син перший раз відвідав МакДоналдс у 12 років. Тому що він був чітко вихований, що це несмачно, і принципово його ігнорував. І Інтернету у нас дома теж немає, бо, як на мене, це також шкідливо.

На яких книжках Ви виховувались і що читаєте зараз?

Я читала різні книжки - і правильні, і неправильні, більше неправильних. «Декамерон» Бокаччо я прочитала років у 10. У 15 років Голсуорсі був для мене абсолютно пройденим матеріалом. А Ільф і Петров - це назавжди, можу перечитувати і цитувати без кінця. Зараз читаю сучасну літературу, бо класику прочитала майже всю. Серед сучасних книжок виділяю «12 обручів» Андруховича. Я навіть колекцію зробила, присвячену мотивам цієї книжки.

А що Вас зворушує?

Багато речей. Останнім часом більше всього зворушує чиєсь горе, як це банально б не звучало. Музика дуже зворушує. Перед показами я не можу слухати класичну музику. Вона мене перезбуджує, виникають такі емоції, що всі ті «тряпочки» починають здаватися несуттєвими. Розумієш, що ти - сфера обслуговування, яка створює одяг, а не мистецтво. І це починає тиснути. З іншого боку, коли, вдягнувши мій одяг, у клієнтки починають сяяти очі, одразу теплішає на душі.

По материалам интернет журнала http://www.businessclass.kiev.ua/magazine


Оксана Караванская, Дизайнер, украинские дизайнеры, украинские модельеры

Образ в стиле Чикаго
Парео. Учимся по-разному завязывать
Правильный макияж каре-зеленых глаз (секреты, ФОТО)
Образ в стиле Чикаго
Как растянуть неудобную обувь
Парео. Учимся по-разному завязывать
Выбираем мужские плавки в бассейн
Правильный макияж каре-зеленых глаз (секреты, ФОТО)
Стиль Годе в одежде (юбка)
Как нельзя носить колготы?
Резиновые сапожки - современная модная обувь
Marc Jacobs, Louis Vuitton, Versace, Lanvin, fashion week, Mango, Diesel, украшения, Nina Ricci, супер-модель, Vogue, fashion show, украинские дизайнеры, Givenchy, Chanel, Alexander McQueen, обувь, модельер, Оксана Караванская, модели, Мода, Gucci, Valentino, аксессуары, нижнее белье, Ukrainian Fashion Week, Фотосессия, Наталья Водянова, Кейт Мосс, косметика, макияж, Armani, Хайди Клум, Milan Fashion Week, Burberry, Paris Fashion Week, показ мод, TONI&GUY, новая коллекция, Rimmel, Rimmel London, риммель,
Конакты | Реклама | Статьи
© 2008-2016, tvoy-style.com

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать Tvoy-Style.com в Facebook

Спасибо, я уже с вами